Садити, щоб жити: як садотерапія допомагає триматися в часи війни

Садотерапія – один із ефективних методів корекції важких психологічних та психіатричних станів, особливо помічна при ПТСР. 

На вихідних, 7 та 8 червня, запрацює перша в Україні група садотерапії «Садотерапія для ветеранів». Лекції з майстер-класами з висадки рослин, ароматерапією, арттерапією. В планах терапії – облаштування декоративного городу з високими грядками і процес вирощування пряно-ароматичних культур.

«У нас такого ще ніхто не робив», – кажуть організатори. Надалі – регулярні зустрічі, спільний догляд за рослинами, чергування на полив – а це формує спільноту, де кожен важливий».

Локація садотерапевтичної групи – парк Муромець (X-парк на Трухановому острові), на базі простору емоційної підтримки «4.5.0» (з військової мови – «спокій, все добре»). До проєкту долучається і Добропарк, який вже люб'язно погодився провести екскурсії.

То ж про те, що таке садотерапія і звідки її коріння, – розбираємось далі. 

У нашій культурі працю на землі чи догляд за садом часто сприймають як щось другорядне, відстале, навіть принизливе. Насправді ж робота на землі, із землею та рослинністю – це не про втечу назад, а про пошуки рівноваги, заземлення і медитативності, це дуже терапевтична річ. Сад не лише краса та користь – це спосіб навести лад у хаосі, укорінити пам’ять про себе чи події, відчути зв’язок із життям і часом, садівники завжди були у пошані. Садотерапія, яка добре відома у світі, в нас лише починає розвиватись, – це робота в довгу, жест відновлення, який варто прийняти і перейняти українцям, вже добряче травмованим російським вторгненням і війною. Садотерапія, про яку і поговоримо, – це про сталість у хаосі і пошуки у собі гармонії.

Іноді ми вдаємося до такої терапії інтуїтивно. Як жартували на зимовому Майдані 2013-го: «Весна іде – час готувати насіння моркви і цибульку». Без жартів – під час Першої світової солдати вирощували городи просто біля окопів. Те саме відбувається і сьогодні в Україні – і на фронті, і в містах, у терапевтичних групах. Тут вже починають працювати садові терапевти, їх мало, але вони вже є. У Києві, зокрема існують терапевтичні сади, на етапі створення і перша група садотерапії для ветеранів. То ж почнемо з кореня. 

ЗВІДКИ Ж ЦЯ ЗЕМЕЛЬНА ТЕРАПІЯ?

Журналістка Надія Зінченко після втрати матері пише у ФБ: «Я маю корисну пропозицію для тих, у кого депресія, страх, паніка… Любі мої. Пропоную якісне й недороге зцілення. Окремим бонусом додається спів пташок, життєрадісне цвірінькання горобців, гладіння кота, а також годівля курей – якщо зможете, то з руки))

Ефективність гарантую! Це справді працює – перевірено на собі!». Поруч – фото поля, що зеленіє.

Тетяна Висоцька, телеведуча та одна із засновниць першої групи садотерапії для ветеранів, популяризаторка цього методу, навесні отримала перший в Україні диплом із фаху терапевтичного садівництва. Укрінформ поспілкувався із Тетяною. Експертка коментує: «У цьому дописі – вся суть садотерапії. Часто на роботу на землі реагують з іронією, що йде ще з часів радянського колгоспного примусу. Але саме в цьому перемиканні і суть процесу, відновлення. Особливо, коли людина у втраті, – вона точно знає, про що мова».

За її словами, садотерапія ефективна при хронічному стресі, тривожності, вигоранні. І це те, що ми маємо плекати – вона дає внутрішнє джерело стійкості.

Цей метод спрацьовує і з українськими військовими. Командир роти вогневої підтримки 83-го батальйону Володимир з позивним «Ягуар» у розмові із Суспільним розповідає, як вони з побратимами на сході України вирощують город: «Коли маю вільний час, хочу трішки відпочити від війни, займаюся нашим городом, який ми посадили з побратимами», – розповів Володимир. За словами військового, навесні висіяли насіння, пізніше висадили розсаду: «Тут у нас посіяна морква, два рядочки. Це з дому мама передала – баклажани, помідори. Тут базилік у нас росте. Гострий перець, кукурудза, цибулька, горох».

Тетяна Висоцька каже, що таке явище поширене серед військових і задокументоване і в інших війнах. «Ще з 2014-го бачимо, як бійці висаджували цибулю біля окопів. Це вкорінює, дає відчуття завтрашнього дня, турботи. Саме це – суть садотерапії: турбота про когось, споглядання процесу росту. І це трансформує. Вони, пройшовши цей досвід, захочуть створити спільноту вже в мирі».

Садотерапія також широко використовується для підтримки ветеранів, особливо тих, хто пережив посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) та інші психологічні травми. Наприклад існує терапевничний сад «Wilmot Gardens» при Університеті Флориди, в якому існує окрема програма для ветеранів. Учасники навчаються догляду за рослинами, що сприяє розвитку навичок самодопомоги та покращенню психічного здоров'я. У США, при медичному центрі у Феніксі, ветеран Стів Гарза створив «Терапевтичний парк посмішок». Там вирощують овочі, квіти, роблять скульптури з відходів, біля стіни пам’яті ветеран розмітив пам’ятні монети: «Кожна монета – від ветерана, якого вже немає серед нас», – каже Гарза. У Великій Британії діяла організація Gardening Leave, що надавала садову терапію військовим із ПТСР.

В Україні ж, попри війну, садотерапія досі не визнана офіційним методом. За словами Тетяни Висоцької, яка «пробиває» цю тему, терапевти зазвичай дуже дивуються, що є і такий спосіб. «Із всього, що я бачу, по реакції психологів і психотерапевтів, це подив. Вони ше досі не враховують фактору землі, циклічності, навіть терапії від занурення рук у землю. Але ця практика – не нова. У Британії, наприклад, 46% населення залучені до садівництва у різних її проявах. Для них це звична тема».

САДОТЕРАПІЯ? ЯК І ДЛЯ КОГО ВОНА ПРАЦЮЄ?

Є два основні напрямки садотерапії, каже співрозмовниця, – пасивний та активний. Терапевтичні сади, зазвичай, це більше про споглядання, а робота із деревами чи навіть вирощування рослини в горщику – активний.

До споглядальницької форми належать і прогулянки в природі, зокрема японська практика шинрін-йоку («лісові купання»), яка в Японії входить до національної програми охорони здоров’я. Люди там вчаться слухати ліс, бути присутніми в моменті. Це частина культури, офіційно ухвалена на державному рівні.

«У нас такого нема. Ми не слухаємо, не бачимо – постійно в смартфонах, у потоці справ, машин, шуму. Це притуплює чуттєвість. А вона – основа людського сприйняття». Саме тому, вважає Тетяна Висоцька, нам потрібна суспільна розмова про садотерапію як напрям реабілітації – з протоколами, як у фізичній терапії чи каністерапії (лікуванні за допомогою собак, – ред.)

Активна садотерапія особливо важлива для ветеранів, біженців, людей у місцях несвободи – для тих, хто втратив зв’язок із землею, корінням. «Наприклад, у сенсорному саду людина може обирати рослини з різною фактурою, кольорами, ароматами – і взаємодіяти з ними. Можна створювати букети, брати участь у майстер-класах із висадки чи догляду за рослинами», – так працюють садові терапевти у світі.

«Це не лише про дерева – це і трави, і городина. Скажімо, ветеран посадив під під’їздом кабачок. Стежить, як росте, чи нема хвороб, збирає врожай, пишається. Сусіди усміхаються. Це і є садотерапевтичність», – пояснює Тетяна.

І До процесу можна долучатися на будь-якому етапі: посадка, догляд, збір. Це і є активна взаємодія – створення, турбота, контакт із ґрунтом, який, до речі, сам по собі вже має психотерапевтичний ефект заземлення.

ВІД МОНАСТИРСЬКИХ ДО САДІВ ПЕРЕМОГИ: ЯК САД ЗЦІЛЮЄ

Практика використання садів для зцілення має давнє коріння. Перші згадки про лікувальні сади датуються ще 2000 роком до н.е. в Месопотамії. У середньовічній Європі монастирські сади поєднували догляд за лікарськими рослинами з турботою про нужденних, ставши осередками фізичного та духовного зцілення.

У 1817 році американський лікар Бенджамін Раш – «батько американської психіатрії» – вперше задокументував позитивний вплив садівництва на пацієнтів із психічними розладами. Термін «horticultural therapy» виник у США у 1950-х, а в 1973 році було створено Національну раду з терапії садівництвом, нині – Американська асоціація садотерапії (AHTA).

Садотерапію сьогодні застосовують у лікарнях, реабілітаційних центрах, школах, будинках для літніх людей та в’язницях. «Це в наших генах, у базових потребах, – каже садова терапевтка Тетяна Висоцька. – Жодний спеціаліст не скаже людині більше, ніж її інтуїція. Якщо людина відчуває потяг до цього – треба це підтримати. Почати з рослин вдома, а потім долучатися до спільнот, акцій, просторів».

За словами Висоцької, садотерапія може враховувати різні запити – від створення зелених кімнат до озеленення лікарень чи приватних ділянок. І щоразу фахівці здивовані її ефективністю: «Психологи і психотерапевти кажуть: «А що, так можна було?»

ХТО ТАКІ САДОТЕРАПЕВТИ?

Садотерапія або терапевтичне садівництво – напрям, який у світі активно інтегрують у реабілітаційні та паліативні програми. У США станом на 2020 рік було зареєстровано 486 садотерапевтів. У Великій Британії діє організація Thrive (з 1975 року), що просуває соціальне і терапевтичне садівництво (STH). В Азії, зокрема в Японії, Південній Кореї та Китаї, програми адаптують до локального контексту.

В Україні цей напрям лише зароджується. «Ми з моїми одногрупниками – це перший випуск, який у лютому захистився за спеціалізацією «Терапевтичне садівництво» при університеті «Україна», – розповідає Тетяна Висоцька. – Це спосіб лагідного відновлення – садотерапія, каністерапія, ерготерапія – коли можна бути поруч, не нав’язуючи фахової допомоги, але підтримати».

ДЕ ЗНАЙТИ ТЕРАПЕВТИЧНІ САДИ?

У США Horticultural Therapy Institute реалізує програми для людей з онкологічними захворюваннями: садівництво допомагає зменшити стрес, повернути відчуття контролю, покращити стосунки з близькими. У Британії програма Blooming Well при Mustard Tree Macmillan Centre надає безкоштовні заняття з садівництва. Центри Maggie’s, що працюють з онкопацієнтами по всій країні, також включають садотерапію до своєї допомоги.

В Україні спеціалізованих терапевтичних садів небагато. Є приклади просторових ініціатив, як-от простір біля психіатричної лікарні імені Павлова. Це терапевтичний чи сенсорний сад. Його проєкт розробила команда дансько-українських дизайнерів на чолі з данським урбаністом та архітектором Мікаелем Колвілл-Андерсеном. Однак, як свідчить досвід Тетяни Висоцької, без догляду навіть стійкі рослини, які там насаджені, на зразок спіреї, гинуть: «Одна справа – заявити, інша – доглядати. Навіть «малодоглядний» сад потребує уваги».

Юлія Рашковська, аспірантка НУБіП України, засновниця фонду «Реабілітаційні сади», стала ініціаторкою реабілітаційного саду при лікарні «Охматдит» – це благодійний проєкт створений за підтримки Гільдії ландшафтних архітекторів України та колег-волонтерів. Сад діє з 2021 року і отримав Гран-прі міжнародного конкурсу. Окремою сторінкою є Реабілітаційний сад у центрі ментального здоровʼя. Створено спеціалізований закритий сад на даху, для відвідування діток з онкологічних відділень.

Тетяна Висоцька каже, що допомагала Юлії в «Охматдиті» для онкохворих дітей створювати сад, і у Ворзелі теж. «Були у наших ветеранів, які там проходять відновлення. Я бачила їх усіх у цій справі, як на кого це впливало. Для всіх це був практично процес-відкриття. Дуже багато потім перепитували якісь тонкощі, – садити нижче чи вище, а скільки треба поливати, а як замульчувати? А для хлопців дуже важливим виявилося те, що вони ці висаджені розсадинки з горщиком могли передати додому матері, дружині. «Я посадив тобі квіти».

Урбан-бюро Біг Сіті лаб разом із Мінветеранів оголосили цьогоріч про створення Терапевтичного саду на ВДНГ: «Основна ідея такого саду – взаємодія з природою, яка відновлює здоровʼя людини. Проєкт реалізується в рамках Національної стратегії створення безбарʼєрного простору в Україні за ініціативи першої леді Олени Зеленської», – повідомили архітектори на своїй сторінці.

САДОТЕРАПІЯ З УКРАЇНСЬКИМИ ПРОБЛЕМАМИ

Найбільший виклик садотерапії українських реалій – відсутність спільноти, каже співрозмовниця. А ще – нестійкість фінансування. «Навіть у Великій Британії, як тільки донори згортають підтримку, проєкти закриваються», – каже Тетяна Висоцька. В Україні ситуація ще складніша: ініціативи лише зароджуються, переважно йдеться про волонтерські проєкти. «А ви ж знаєте, без спільноти сад не виживе», – говорить метаформи Тетяна...

Фрагментарність – ще одна проблема. Наприклад, у санаторії «Лісова поляна» є парник і ерготерапевтка, яка працює з ветеранами. Але відновлення триває лише місяць-два, і більшість проєктів обмежуються разовими акціями. Вони можуть дати яскравий спогад чи поштовх до змін, але не створюють сталості та гарантованого ефекту зцілення.

«Сад – це процес. Він кличе нас сезон за сезоном. А спільнота – це та опора, що може підтримати й дати довготривалий ефект. Якщо поруч однодумці, які розуміють, хочуть навчатися й діяти, навіть брак коштів не стане критичним», – вважає Висоцька.

Також потрібна системна популяризація садотерапії. «Це й питання розуміння, й залучення. Варто працювати над створенням національної програми й психологічних протоколів садотерапії», – підсумовує вона.

ПОРАДИ ВІД САДОТЕРАПЕВТКИ:

Якщо людина відчуває потребу зануритися в садотерапію – через стрес, війну чи інші виклики, – можна почати з простого. 

Починайте з малого

«Я вже згадувала про мобільну клумбу. Але якщо й на це немає можливості – почніть із підвіконня. Три горщики або один великий із пряноароматичними рослинами, які ви любите. Це може бути розмарин, кімнатна лаванда, чебрець, чабер – все, що приносить радість і затишок», – радить Тетяна Висоцька.

Пряні трави – найкращий варіант для міста

Такі рослини – не лише про смак і запах, а про глибоку особисту прихильність. «Пряноароматичні – це просто любов. Це про нашу сакральну українську садівничу тяглість. У тебе є город на вікні, і це дає відчуття причетності, турботи. Ти доглядаєш – він відгукується. Він росте, тягнеться до сонця, а ти шукаєш, де йому буде краще. Це як дитина», – каже вона.

Турбота день у день

З кожним днем спостереження за ростом, змінами рослини та її розвитком, пошук шляхів для покращення – це і є основа садотерапії. Нехай світ почекає, поки вона росте. Це тривалий, довгий і сповнений нових відкриттів шлях. Дивимось, доглядаємо і шукаємо спільників.

До речі, саме любов до цих рослин надихнула Тетяну Висоцьку спершу на створення благодійного трав’яного чаю-проєкту #Таїнчай. Його збирають на дачі, продають, а виручені кошти спрямовують на потреби бойових медиків. «Насправді ця ідея підштовхнула мене до розуміння, як конкретні проєкти можуть працювати. Адже я залучила до збору, сушіння і створення цього чаю нашу дачу, сусідку, доньку, батьків-переселенців із Херсона. І це посильна для всіх благодійність».

То ж навіть зранена, знівечена і понищена ворогом українська земля лікує і себе, і нас. У цьому воєнному смерчі важливо шукати прихистку у тому, що ми називаємо заземленням. Бути уважним до себе і своїх бажань. Садотерапія потребує наших сил і відроджує наше коріння і нашу тяглість. Недарма навіть родовід ми малюємо у формі дерева. 

Повертатись до перевірених практик і занурювати коріння у свою землю сьогодні актуально як ніколи, в часи масованих атак та хаосу. Як кажуть – садотерапія це допомога не словами, а коренями. А вони у нас сильні.

Ярина Скуратівська, Київ

Перше фото ілюстративне